Минулими пасхальними вихідними 19 та 20 квітня Арсен Мірзоян дав два концерти в Ірландії. Зокрема в столиці — Дубліні, а також Кавані, що на півночі країни. Білети були розпродані задовго до концертів, що дозволить артисту закупити нову допомогу для ЗСУ. Крім цього, під час концертів проводилися аукціони: люди мали змогу купити військові шеврони, картини, які були написані українцями в окупованих (і не тільки) територіях, різні сувеніри тощо. Зокрема вдалося зібрати 7,250 євро у Дубліні та 5,270 євро у Кавані. Загалом 12,400 євро на підтримку проєкту #6992кмдержавногокордону, що допомагає зміцнити оборону України.
Наша команда поспілкувалася з артистом після концерту та розпитала, чи змінюються настрої українців стосовно донатів з тривалістю війни, як проходить його звичайний волонтерський день і чи приходить муза у військових умовах.
Українці зараз донатять менше. Це факт?
— Це факт, звісно. Середній чек впав. Донатять менше. Вони демотивуються, звісно, все, що відбувається. Ну, а чого я, а не діти депутатів, а там ще хтось. Плюс артисти, я сам за артистами так слідкую, теж вони так щось вже не віддають гонорари…
Хто донатить більше, українці за кордоном чи українці в Україні?
— Ну, українці в Україні донатять більше. Якщо ми говоримо про міста-мільйонники. А це, умовно кажучи, середній чек аукціону до 10 мільйонів гривень. По своїх концертах, можу сказати, що це десь буває півмільйона. Це заробіток з одного звичайного концерту, наприклад, Дніпропетровська, Львів або…
Українці донатять менше через те, що не завжди зрозуміло, як потім витрачаються ці гроші. Наскільки мені відомо, ви збираєте гроші на своїх концертах, далі закуповуєте необхідну техніку у конкретні бригади за конкретним запитом, а потім ще й самі доставляєте придбане на позиції.
— Коли ти бачиш реальний збір, реальну банку, і коли це не якийсь там розпіарений співак чи волонтер, а до тебе звертається безпосередньо офіцер конкретного підрозділу або сержант. Я викладаю там ту банку на 16 тисяч гривень, наприклад, просто дивлячись. Ну давайте спробуємо. Ти її викладаєш, і ти можеш цю банку 16 тисяч гривень збирати, не знаю, два місяці.
Зато десь там вийшов хтось, провів аукціон, назбирали мільйони. От там непонятно, куди воно пішло, звідки. Вони звітували такі красиві всі, що ми назбирали тут мільйони гривень, а де вони, хто їх бачив? Ну от така історія.
Тут до тебе звернувся конкретно боєць, носом тебе ткнув. Ось у мене проблема. Я не дивлюся що роблять інші. У нас є задача, і ми її виконуємо. У нас є люди, є концерти, збираємо, купуємо, доставляємо на позиції.
Читала історію, надійшов запит до вас підтримати піснями бойовий дух бійців. І ви їхали, але щоб не з порожніми руками щось закупили, тому гітару забули, по дорозі придбали іншу гітару. Можете розказати, як проходить звичайний ваш волонтерський день?
— Дивіться, коли йде така навала, виїжджають декілька груп. Ті там везуть п’ятсот дронів, ми там збираємо, ми там маємо здати дві автівки. Дві автівки, шукаю всіх на логістику, хто довезе, хто вертається, з якої бригади починаємо. Тобто виїжджаємо трьома групами, хтось займається автівками, хтось займається дронами, хтось там… По дорозі ще щось комусь завозимо. Гітару забули, було таке… Купили іншу, яку потім продали на аукціоні.
Скільки вдається поспати в середньому?
— Та нормально вдається поспати. Якщо йдеться мова про виїзд, то ти дві доби не спиш, а потім десь у якихось військових ти зупиняєшся. Я на фронті висипаюся, лягаю. Є такі у нас дисципліновані хлопці. Треба зранку встати і виїхати. Я кажу, ні. От куди ти будеш сіпатися? От прийде танк на позицію, будеш вставати і бігти. Або накриють кабами. Була історія, ми заїжджали і вже замерзли, холодно. І нам треба заїхати. Я думаю, вже мінус 15. Я не можу ніде зігрітися цілий день. Нікуди не зайду. Перед Покровськом, і за ним ще далі там Шевченка, ось щось таке. Кажуть, давай зайдемо в будівлю. Ми зайшли в будівлю. В будівлі ще холодніше… Тобто умови іноді. Умови самі за себе диктують тобі, що тобі робити. Так що хочеш спати – спи. Якщо нікуди не треба, нічого не горить.
А як пишуться пісні в таких умовах? Це ж три роки, як мінімум.
— Пісні пишуться в дорозі. Ти один за кермом свої 500 кілометрів їдеш собі в тиші, і воно тобі… У військовому автомобілі нічого немає. Ні музики, нічого… І ти постійно з собою, думками. І десь кілометрів через 200-300 починають в голову лізти. У мене диктофон, задиктував. Є такі пісні, коли зразу аркуш. Аркуш, ручка, пишеш. Це якщо під рукою. Якщо немає, то диктофон.
І, наостанок, де в світі найактивніші українські діаспори?
— Я думаю, Америка. Чи Канада. Там умудряються діаспори конкурувати одночасно. Там дві українські діаспори, і вони одна з одною конкурують постійно. Так що, в принципі, Америка дуже активна, тим паче, що мова йдеться про українців, які народились в Америці. Вони вже такі, вони всі застраховані, вони всі вже з освітою, нормальні прибутки, вони вже… Ще дуже активна така колона українців — це айтішники.
Дякую за бесіду і щасти вам
Всі фото – з офіційного інстаграму Арсена Мірзояна.