Аромат печеного сиру й гарячої кави ніби магнітом притягує змерзлих людей знадвору до фургончика. Затишно потріскують дрова в печі і можна бачити, як за лічені секунди сир на піці закіпає і рум’яниться. Піца на дровах — це вищий рівень, кажуть експерти ресторанного бізнесу.
Ми не можемо відірвати очей від процесу приготування. Жінка впевнено і швидко розкатує тісто, змащує соусом, апетитно опускається донизу м’ясо і сир, кукурудзяна мука сиплеться на деко і піца вже в печі. Ніби звичайний процес виготовлення піци. Але є в цій історії складний бекграунд.
“До” Ірландії
Це — Вікторія Войцеховська із Запоріжжя. До війни вона з чоловіком мала великий бізнес. Спочатку — магазини продуктів, потім ресторан у Запоріжжі. Згодом розширилися й на курортну зону Кирилівки, де заснували бази відпочинку. Роботи було багато. Адже все створювали власними руками, приймаючи участь в кожному процесі.
Вікторія — королева ресторанної кухні. Королева, бо вміє смачно, вишукано, і по-домашньому. Та королевою в класичному розумінні цього слова її не назвеш, адже працювала вона на рівні з усіма співробітниками, готувала, мила, подавала. Важко, довго, без відпочинку, але так, щоб відвідувачам було ну дуже смачно.
“Ми працювали не за калькуляцією. Борщ, шашлик, продукти не економили, домашнє харчування було. У нас лінія роздачі була, і всі знали, що там домашня кухня і дуже смачно. І у нас кожен день був завантажений повністю, черга стояла в обідню пору,” — згадує Вікторія.
24 лютого змінило все. В цей день Вікторія з трьома дітьми і чоловіком були в Карпатах. Лютий для них — це міжсезоння, час для родини, адже потім — лише робота. Вони не вірили, що війна розпочнеться. Тож приїхали з маленькою сумкою речей і зовсім невеликою сумою грошей.
“Вночі почали нам дзвонити і говорити, що у нас Запоріжжя бомблять, аеропорту вже немає, тільки вибухи.” — згадує родина.
Росіяни окупували Кирилівку на третій день війни. Стало зрозуміло: вертатися нікуди і про бізнес теж варто забути. Але забути непросто. Чоловік Вікторії, родом з Грузії — Мамука, за спільним обідом згадує:
“Ми придбали землю в Кирилівці, і з нуля будували там готельний комплекс. Мали магазин, їдальню, все, що для відпочинку людям треба. Спочатку, знаєте, територія була один гектар, потім розчищали, будували і розширялися. Щороку все, що заробляли, 90% вкладали назад у будівництво. У нас було 16 котеджів, два басейни, сауна. І ось перед війною, ми не вірили, і почали будівництво великого басейну на 25 метрів, довели до 90% готовності. Тепер все це нам не належить.”
Для багатьох війна уже не вперше
Чоловік Вікторії приїхав до України в 1994 році, коли в Грузії були надважкі часи. Війна, без електрики, води, харчів. Він мав рятувати родину і забезпечувати її, тож хотів відкрити власну справу. Грошей у нього не було. Згадує, як продав автомобіль брата, відкрив кіоск у Запоріжжі, потім ще один, потім магазин. Так крок за кроком вони вчилися будувати життя в новій країні. І навіть не здогадувалися, що це ж саме їм доведеться пережити знов.
“Почалася війна, і наступного ранку ми з трьома дітьми вже переїхали з Карпат до Польщі. Просто почекати тиждень, адже все закінчиться, Запоріжжя не бомбитимуть. І так минув місяць.”
Народження нового бізнесу і життя
До Ірландії родина прибула в квітні 2022 року. Мови майже не знали, тим паче для відкриття бізнесу елементарного рівня англійської було недостатньо. Та й ідей для бізнесу не було. Як і грошей.
“Піцерія на колесах — це спільна ідея, довго думали і вирішували. Розуміли, що треба стартувати з чогось невеликого. З того, що ми знаємо і вміємо. Те, що я працювала на кухні довгий час, грузинські страви для мене не проблема, піца для мене не проблема. Ми ще коли мандрували Італією, зацікавилися піцею на дровах”
В Кирилівці всередині ресторану родина мала піч на дровах. Людина, яка будувала піч, витратила на це кілька місяців. Кожен камінець обережно вирізався і мав бути покладений правильно. Все мало бути збудовано так, щоб температура в печі була вірною, щоб дим правильно виходив.
“І тому ця ідея прийшла тут. Ми думали або орендувати приміщення, або купувати фургон та робити піцу на дровах, — каже Вікторія. – Більше схилилися до думки фургон купувати, бо він мобільний, ти можеш його привезти та поставити у будь-якому місці. Не треба платити оренду і електрику. Не переживаєш, що локація не вдала.”
Першою перепоною стала саме купівля фургону під піцерію. Необладнаний фургон коштував плюс мінус 10 тисяч євро. Таких грошей лише на пустий фургон родина не мала.
Друга задача — електрика всередині фургону під холодильник, кавову машину та інше. Родина придбала мобільну електростанцію. А потім вирішували питання з водопостачанням.
Піч замовляли з Італії. Встановлював її у фургон професіонал. А далі всі обладнувальні роботи — своїми руками.
“Ми все переробили всередині фургону. На старті все було важко. Приходили комісії з перевірками, казали, що переробити. Перероблювали. Збирали всю дозвільну документацію, реєстрували бізнес. Все було нелегко.” — згадує Мамука.
Ще й постійно чули, що в Ірландії крім картоплі фрі та бургерів нічого не продати. Але родина не здавалася.
На цьому шляху їх підтримували волонтери з українського центру “Паляниця” — дві Ольги та Лариса, а також Elaine McGrath з відділу місцевого розвитку бізнесу округу Каван. Вони інформували, як зібрати дозвільну документацію, пройти необхідні навчальні курси, допомагали з перекладом з ангійської мови та багато іншого, за що Вікторія та Мамука попросили окремо їм подякувати. Адже без цієї підтримки заснувати свою справу в чужій країні, вважає Вікторія, було б неможливо.
“Знаєте, китайці кажуть, найголовніше, щоб була мета та завдання. А хто має мету і завдання, має попутний вітер. І це правда. І ніби Бог тобі допомагає та веде. І від цього я завжди говорю, що те, що нас не вбиває, робить нас сильніше,” – говорить Мамука.
Перші клієнти
Вікторія звернулася до керівництва Кілешандра, де вона проживає. І отримала позитивну відповідь щодо продажу піци біля місцевого парку.
Вона має дозвільні документи, як реєстрацію приватним підприємцем, документи від санстанції, страхування, сертифікат про закінчення курсів підприємця, а також курси щодо безпеки роботи з продуктами. Цього достатньо для старту.
Перший її клієнт був у Кілешандрі. Місцеві, здебільшого ірландці, її підтримали. Приходили щодня, куштували, купували ще. Багатьох вона пригостила грузинським хачапурі. Всі, звичайно, у захваті.
Кілешандра — невеличкий населений пункт. Ідеї щодо розширення бізнесу були на часі. Роздрукували візитки і почали пропонувати кейтеринг. А також стали приїздити з піцею до Кавану.
“Своєю задачею поставила, щоб було смачно. Фінансова сторона мене не так турбує, насамперед те, що я роблю, щоб люди йшли задоволені. Я не працюю за калькуляцією. Кладу м’яса і сиру так, щоб було смачно.”
Піца на дровах — це вищий рівень. В електричній пічці температура максимум 300 градусів. В печі на дровах температуру можна довести до 500 градусів. Піца буде готова за лічені хвилини і збереже неймовірний смак.
Зі сторони весь процес здається легким. Хіба важко спекти піцу, особливо в такій професійній печі? Але ж багато лишається за кадром. Почнемо з того, що до великого мікроавтобусу треба під’єднати великий фургон. Вікторія сідає за кермо і рушає. Далі треба знайти місце і запаркувати фургон, від’єднати його і знайти місце для мікроавтобуса. Дрова для печі мають бути не які-небудь. Відповідних порід і добре висушені. Закуповують дрова оптом, а, значить, зберегти їх сухими в Ірландії, де щодня дощі — теж завдання із зірочкою.
Коли сонячна погода, замовлень багато. Але в сірі дощові дні на вулиці людей менше. А таких днів в Ірландії — більшість. Тож Вікторія бачить розвиток бізнесу за рахунок кейтерингу та роботи під час проведення різних фестивалів. На жаль, часто вона отримує відмову у дозволі працювати на фестивалях. У дозвільних органах це пояснюють тим, що у них достатньо власних виробників їжі, тобто є кому продавати.
Мамука додає:
“Ми дуже вдячні ірландцям. Уявіть, ми приїхали, і вони прийняли, як родичів. Вони дуже доброзичливі. Іноді просто ти замислюєшся, а якщо б ти був на їх місці, що ти зробив би, у чому б ти допоміг? І часом переосмислюєш. І дай Боже, ось я запевняю, що ірландському народові їх добро повернеться з відсотками.”
Читайте також: “Сніжана Москалюк: Найголовніше вчасно зняти свою корону і почати життя з нуля”
Підтримати маленький український бізнес в Ірландії можна підписавшись на їх сторінку у Фейсбуці
Текст Інна ЯКИМЕНКО
Відео та фото hanna_vidna
